Дослідження пояснило різну виживаність морських тварин під час найбільшого вимирання

Команда під керівництвом Stanford University порівняла фізіологічні характеристики морських груп, які зникли або вижили під час пермсько-тріасового вимирання близько 252 мільйонів років тому. Подія, відома як «Велике вимирання», знищила приблизно 96% морських видів і 70% наземних тварин. Новий аналіз показує, що найвищі втрати мали організми, метаболізм яких гірше витримував одночасне нагрівання води та падіння концентрації кисню. Роботу опубліковано в Proceedings of the National Academy of Sciences.

До катастрофи морське дно близько 280 мільйонів років значною мірою визначали брахіоподи, морські лілії та інші малорухливі фільтратори. Після неї ці групи різко скоротилися. Натомість приблизно половина молюсків, серед яких двостулкові й равлики, пережила кризу; разом із рибами, морськими їжаками та морськими зірками їхні нащадки сформували сучаснішу структуру океанських екосистем.

Чому метаболізм став вирішальним

Масштабні вулканічні виверження викинули в атмосферу вуглекислий газ і метан, нагріли планету та зменшили доступний у воді кисень. Активніші тварини з фізіологією, здатною підтримувати вищий обмін речовин, краще переносили таку комбінацію. Повільні донні організми виявилися вразливішими. Автори вперше об’єднали біологічні дані як про переможені, так і про групи, що вижили, замість аналізувати лише одну сторону переходу.

Дослідження не відкидає закислення океану: воно ускладнювало формування мушель, але, за оцінкою авторів, нагрівання й дефіцит кисню мали більшу роль. Команда планує додати інші групи тварин і перевірити взаємодію трьох стресорів.

Історична подія не є прямою моделлю XXI століття: тоді температура зросла приблизно на 8–12 градусів протягом тисячоліть, тоді як сучасні сценарії мають інші строки й масштаби. Проте фізіологічний механізм дає перевірюваний критерій того, які морські види можуть бути найбільш уразливими до теплішої та біднішої на кисень води.